16-річна Анастасія Самойлова з Ужгорода за досягнення у спорті вже нагороджена 23 кубками, 50 медалями, відзначена 64 грамотами, дипломами, отримала чимало подяк. Цьогоріч 22 травня в Києві на чемпіонаті України з тенісу серед дівчат та хлопців віком до 16 років виборола призове третє місце, а також виконала нормативи кандидата в майстри спорту. Наразі Настя очікує офіційного присвоєння спортивного звання. У великий теніс грає 10 років. Отримала декілька травм, але це не зупиняє її, а ще більше загартовує та додає сил. А інакше як іти до мети? Кореспондентка «КО» зустрілася зі спортсменкою і взяла в неї ексклюзивне інтерв’ю.
– Настю, розкажи, будь ласка, про себе та свою сім’ю.
– Я народилася 16 квітня 1998-го в Ужгороді. До 6 років жила з бабусею в Тересві на Тячівщині. 2004-го пішла в перший клас Ужгородської ЗОШ № 8, водночас стала займатися великим тенісом в СК «Юність», куди мене привела мама. Спочатку це було хобі, займалася радше з цікавості, а згодом захоплення переросло в серйозну справу, бо почалися перші перемоги та успіхи, турніри, нові знайомства, поїздки. Завдяки спорту я побувала в багатьох містах, країнах світу, побачила, як живуть люди. Наша школа хороша, але мені захотілося змін, нових вражень, нових знайомств, тому після 9-го класу вирішила вступати до УТЕК КНТЕУ, бо якусь професію треба мати, тому що професійним спортом людина не може все життя займатися. Літню залікову сесію закінчила без «трійок». У батьків я одна дитина. Мама – лікар-рентгенолог, батько працює техніком на кабельному телебаченні. Вони дуже мені допомагають, дають кошти на змагання, тренування. – Скільки ти тренуєшся? – Улітку двічі на день. Уранці прокидаюся о сьомій, снідаю, приводжу себе до ладу, йду в СК «Юність», там розминаюся, тренуюся 2–3 години, а потім увечері займаюся стільки ж.
Під час навчального процесу тренуюся тільки після обіду, приходжу додому о 10-й вечора. Уже звикла, рада, що не марную часу. На дискотеки ходжу, але зрідка.
– Чула, що ти травмована брала участь у змаганнях.
– Так. Торік отримала розриви зв’язок гомілковостопного суглоба, але все-таки поїхала в Канаду на дитячі Олімпійські ігри. Цьогоріч у травні, за тиждень до чемпіонату України, впала з велосипеда і зламала ліву руку. Тренування не припиняла. Моя наполегливість увінчалася успіхом – посіла призове третє місце, а також виконала нормативи кандидата в майстри спорту. Невдовзі буде офіційне вручення.
– Які переваги в кандидата у майстри спорту?
– Коли спортсмен має звання, до нього краще ставляться, легше працевлаштуватися. Я мрію стати тренером, хочу навчати дітей того, що вмію, допомагати їм досягати своєї мети, проводити час із користю. Наступного року складатиму ЗНО і вступатиму на факультет фізичної реабілітації УжНУ або до вузів у Львові чи Києві.
– Що плануєш робити під час літніх канікул?
– Студіюватиму англійську. В Канаді після гри в мене брали інтерв’ю, журналісти зверталися англійською, але я мусила вдатися до послуг перекладача, бо добре не володію цією мовою.
Тетяна ГРИЦИЩУК, Карпатський Об’єктив.
фото з архіву Анастасії Самойлової
Leave a Reply